Поняття селфі вперше з'явилося у 2014 році в якості опису нав'язливого бажання робити селфі. Тоді на сайті Adobo Chronicles з'явилася стаття, у якій стверджувалося, що Американська психіатрична асоціація назвала любов до селфі психічним розладом. «Сенсаційна» новина швидко розлетілася по соціальних мережах. Однак, насправді, стаття виявилася вигаданою.
Пізніше, вчені вирішили дослідити, чи є частка істини в цьому.
Вони підтвердили, що Selfitis дійсно існує, і навіть розробили «Поведінкову шкалу Selfitis», по якій можна оцінити її складність.
Шкала, коливається від 1 до 100 балів, була розроблена завдяки фокус-групи з 200 учасників. Її перевірку провели за допомогою опитування 400 учасників.
Учасників вибирали в Індії, тому що в країні зафіксовано найбільше користувачів Facebook, а також зафіксована найбільша кількість смертей в результаті спроби зробити селфі в небезпечних місцях.
Граничні випадки — це люди, які роблять селфі принаймні три рази в день, проте не публікують їх у соціальних мережах. За ними йде «гостра» стадія розладу, коли фотографії публікуються. Третя — «хронічна», коли люди відчувають неконтрольоване бажання фотографувати себе цілодобово, публікуючи їх понад шість разів на день.
Дослідники прийшли до висновку, що зазвичай на Selfitis страждають ті, хто шукає уваги, не впевнений в собі, сподіваються підвищити свій соціальний статус і хочуть відчувати себе частиною групи, постійно публікуючи свої фотографії.
В останні роки, були виявлені й інші психічні проблеми, пов'язані з технологіями, які включають «номофобію» — почуття страху і занепокоєння через відсутність поруч мобільного телефону, «техноференс» — постійне втручання технології в повсякденне життя, і «кіберхондрія» — прагнення до самостійного визначення діагнозу на основі симптомів захворювань, описаних в інтернеті.